Гюстав Флобер – видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. Його творчість – це своєрідний місток, який поєднав бальзаківсько-стендалівський етап розвитку реалізму першої половини XIX століття та період натуралізму, представлений у другій половині XIX століття школою Е.Золя.

Народився Гюстав Флобер 12 грудня 1821 року в Руані, у родині хірурга, головного лікаря міської лікарні. У цьому місті пройшло дитинство і юність майбутнього письменника, які збіглися із розквітом романтизму.

Починаючи з 11 років, він робив спроби писати (вірш "Мати" і чимало п'єс), редагував ліцейний журнал. У 14 років захопився Шекспіром і написав "Портрет лорда Байрона". У подальшому звертався до всіх жанрів, типових для романтизму. У 15–17 років він – автор нарисів "Чума у Флоренсії", "Танок Мерців". У 18 років склав велику байронічну драматичну містерію "Смар", у якій ввів образи Диявола і Смерті.

Флобер навчався у Руанському ліцеї, який закінчив у 1840 році, успішно склавши іспити на бакалавра. Поїхав до Парижа і вступив на юридичний факультет університету (1842). Але незабаром сильно захворів (провалився на іспиті) і залишив навчання. Після смерті батька повернувся до невеличкого маєтку поблизу Руана – до Круассе. Тут він залишився жити до кінця своїх днів, виїжджав лише до Парижа, де постійно зустрічався зі своїми приятелями (Т. Готьє, Гі де Мопассан, Е. Золя, І. Тургенев та ін.).

Багато подорожував – до Корсики, Іспанії, Греції, Єгипту, Малої Азії. Під час роботи над романом "Саламбо" відвідав місця давнього Карфагена, Алжир та Туніс.

У 1846 році письменник вирвався до Парижа і познайомився із Луїзою Колле, поетесою, яка закохалася у Флобера. Вона була старшою за нього на 13 років, але стала для митця справжнім і єдиним коханням. Листи Флобера до Луїзи Колле (близько 300) – дорогоцінна частина епістолярного спадку письменника.

Перші літературні твори митця були виконані у романтичній традиції. Молодий письменник цікавився історичною тематикою, образами виняткових героїв. У 1848 році Флобер вирушив у велику подорож на Схід. Він сподівався познайомитися з екзотикою Індії, побачити романтичних баядерок (так європейці називали індійських танцівниць і співачок – служниць релігійних культів при храмах) і написати повість про "жінку, яка мріяла про кохання Бога". Проте, повернувшись улітку 1851 року з подорожі, письменник почав писати реалістичний роман про Емму Боварі. Отже, поїздка на схід стала переломним етапом у його мистецькій долі, який відокремив ранній романтичний період творчості від зрілого, реалістичного.

Останній десяток років Флобера виявився нещасливим: хвороба позбавляла його сил і оптимізму, маєток було окуповано під час франко-пруської війни чужої армією, померла його мати і добрий друг Буйє, перервалася дружба з Максимом Дюканом. Нарешті, він відчував матеріальні труднощі, тому що більшу частину майна пожертвував менш забезпеченим родичам, а видання книг не приносило великих грошей: критики не шанували його твори. Однак повністю самотній Флобер не був, він дружив з Жорж Санд, був наставником Гі де Мопассана, ним опікувалася племінниця. Організм письменника був сильно виснажений, і він помер 8 травня 1880 р. від інсульту.

Творчість Флобера справила значний вплив не тільки на національну, але і світову літературу. Крім того, завдяки його наставництву в літературу прийшов цілий ряд обдарованих літераторів.

Література:

1. Флобер, Г. Воспитание чувств : роман. – М. : Худож. лит., 1989. – 397,[2] с.
2. Флобер, Г. Госпожа Бовари : романы. – М.:Эксмо, 2005. – 638 с.
3. Сент-Бёв, Ш. Литературные портреты. Критические очерки : пер. с фр. – М. : Худож. лит., 1970. – 582 с.
4. Пузиков, А. И. Пять портретов. – М. : Худож. лит., 1972. – 463 с.
5. Реизов, Б. Г. Творчество Флобера. – М. :Гослитиздат, 1955. – 524 с.
6. Моруа, А. Литературные портреты : пер. с фр. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – 510 с.
7. Наливайко, Д. С. Великий майстер художньої прози : літ. портр. Гюстава Флобера. – Київ : Веселка, 2007. – 21 с.