Вінграновський Микола Степанович народився 7 листопада 1936 р. в місті Первомайську Миколаївської області в сім’ї селянина. На його долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнних років. Тому й школу він закінчив уже вісімнадцятирічним юнаком. Після закінчення середньої школи у 1960 р. навчався у Всесоюзному інституті кінематографії у Москві.

На цей час припадає знайомство його з О. Довженком, який мав великий вплив на творчість і навіть вибір життєвого шляху майбутнього поета. Пізніше М.Вінграновський написав спогад "Рік з Довженком" та присвятив йому кілька поезій. Після закінчення інституту Микола Вінграновський працює на Київській студії ім. О. Довженка як кіносценарист, режисер, актор.

Перші поетичні публікації Миколи Вінграновського датуються 1957 роком (журнал «Дніпро» №2). Перші вірші Вінграновського з’явилися друком у 1975 р., а перша збірка – “Атомні прелюди“ – вийшла у 1962 р. Своїми творчими пошуками у змісті і формах поетичної творчості він вписується в поезію “шестидесятників“, хоч виявляє свій індивідуальний стиль, він тяжіє до фольклорної образності. Вінграновський ніби повертає читача до природи, до першооснов людського існування. У нього нема новаторства ради новаторства, почуття виражаються стрімко і з великою художньою переконливістю.

Виразним свідченням подальшого творчого розвитку Вінграновського стали збірки «На срібнім березі» (1978), “Ластівка біля вікна“ (1981) , “На добраніч“ (1983).

Сформувавшись як письменник в умовах відлиги 60-х років, з великим ентузіазмом зустрів відродження української культури і становлення української державності у 80-90 роки. Був обраний головою українського ПЕН- клубу. На вірші автора написано багато пісень, в тому числі – у бардівському жанрі.

Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський почав писати і прозу. І в повістях та оповіданнях "Первінка", "Сіроманець", "Гусенятко", "На добраніч", "Кінь на вечірній зорі", "У глибині дощів", "Літо на Десні" та інших він то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей зі світом звірів, птахів, рослин, з життям всього живого й "неживого" (власне, вся природа у М.Вінграновського вищою мірою жива).

На місце громадянської вибуховості починають приходити розважливість і роздумливість; патетичні та героїчні інтонації обростають обертонами журливості, гіркоти, тихої радості; масштабність притишується зосередженістю. Вже вгадується внутрішній рух від душевної «романтики» до душевного «реалізму».

Потім були ще поетичні збірки, була велика книжка «Вибраного» (1986), в якій, до речі, була представлена і проза. Остання ж збірка – «Цю жінку я люблю» (1990) – містить, крім інтимної лірики, ще й раніше не публіковані вірші з 60-70-х р. та нові поезії, в яких Вінграновський немовби вертається до свого громадянського пафосу періоду «шестидесятництва», але вже в іншій якості – із складнішим, драматичнішим розгортанням думки й переживання...

Микола Вінграновський – режисер 5-и художніх та 8-ми документальних фільмів.

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984), Почесної Грамоти Президії Верховної Ради України, Лауреат літературної премії «Благовіст», Лауреат премії Фундації Антоновичів (США).

Помер Микола Степанович 26 травня 2004 р. в Києві, йому було 68 років.

Література:

1. Вінграновський, М. С. Вибрані твори. – К. :Дніпро, 1986. – 463 с.
2. Вінграновський, М. С. Київ : поезії. – К. :Дніпро, 1982. – 156 с
3. Береза , І. Іпостасі образу Миколи Вінграновського (на матеріалі спогадів, есеїв, нарисів, поезій) // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. – С. 4–7.
4. Гливінська, Л. "Слово моє, сила моя, славо...". Мовно-поетичний світ Миколи Вінграновського // Дивослово – 2011. – № 3. – С. 32–34.
5. Єрмоленко, С. Я. "Слово на долоні мови". Мовосвіт Миколи
6. Вінграновського // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 16/18. – С. 81–84.
7. Кремінь, Д. Океан у сльозині роси // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. – С. 2–3.
8. Кремінь, Т. "Микола був найталановитішим з нас": концепція творчості Миколи Вінграновського в оцінках Віталія Коротича // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. – С. 20–22.
9. Купцова, В. Системний підхід до вивчення мистецької спадщини Миколи Вінграновського // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. – С. 35–36.
10. Паливода, Т. "Стодумна дума" Миколи Вінграновського. Сценарій вечора у "Літературній кав'ярні" // Дивослово. – 2012. – № 7. – С. 18–24.
11. Плотнікова, Т. Нащадкам про чарівника слова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. –С. 45.
12. Салига, Т. Микола Вінграновський: " Не одійде мій голос, голос мій не відлюбиться..." // Слово і час. – 2012. – № 1. – С. 17–29.
13. Старовойт, Л. Розмаїття строфічної палітри лірики Миколи Вінграновського // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. – С. 15–17.
14. Хруленко, Т. Вечір пам'яті Миколи Вінграновського // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 10. – С. 46–47.
15. Якубовська, М. С. У дзеркалі слова : есеї про сучасну українську літературу. – Л. : Каменяр, 2005. – 751 с.

Я на сторожі коло тебе поставлю атом і добро,

І стану сам біля колиски твого буття, що ти – це ти,

І твого слова кращі зблиски пошлю у Всесвіту світи.

Бо Всесвіт – не поле, і люд – не глядач,

І час – не ворота футбольних моментів,

І куля земна – не футбольний мяч

В ногах генералів і президентів!